У 1883 році "Географічний словник Королівства Польського" пише про Бужин як про село Чигиринського повіту, розташоване над Дніпром за 20 верств від Чигирина, серед піщаних пагорбів, боліт і мочарів.

Географія

У 1883 році "Географічний словник Королівства Польського" пише про Бужин як про село Чигиринського повіту, розташоване над Дніпром за 20 верств від Чигирина, серед піщаних пагорбів, боліт і мочарів. Поблизу села також простягається сосновий бір. У 1864 р. населення Бужина становило 80 дворів, 528 мешканців. У цьому місці Дніпро розділяється на рукави, багато з яких утворюють острови, а ще більше – притоки і затоки. Вздовж Дніпра розташована низка сіл, об’єднаних з Бужином в одне село. Це села: Тіньки, Шабельники, Боровиця, Мудрівка, Топилівка і Ломовате.

Історія

Заснування Бужина

За переказами, у сиву давнину Бужин був великим містом, в якому налічувалося 40 церков, які пізніше знищили татари. Однак ці 40 («сорок») церков можна вважати символічним числом, оскільки воно традиційно зустрічається в давніх згадках про всі великі міста. Але на цьому місці й по сьогодні знаходять стародавні поховання, що свідчать про колишні поселення.

Щоправда стародавній Бужин, про який збереглися згадки, багато років після свого знищення залишався просто урочищем; і лише в 1639 р. знаходимо перший імовірний слід його повторного закладення. У старовинному журналі актів міст Київських знаходимо декрет, датований 1639 р., у справі "між Станіславом Данілевським, старшиною корсунським і чигиринським (позивач), та ігуменом Нікольського Київського монастиря (звинувачуваний) про крилівські угіддя на чигиринських землях, починаючи від хуторів Башки і Подоростої, на р. Безімянній, тобто з боку Крилова, над річками Ірклієм і Каніберкою, які микільський ігумен із запорозькими козаками забрав і приєднав до Вороних Луж і Бужина".

Названий декрет визнав належність цих новостворених сіл старості Данілевському, і з того часу Бужин починає належати до Корсуня, точніше до Чигирина, який в ті роки був виділений в окреме староство.

Отже, в кінці ХVІІ століття корсунський староста Данілевський насильно відібрав Бужин з містечками Ломоватим, Топилівкою, Мудрівкою, Боровицею, Тіньками, Тарасівкою та іншими у Київсько-Нікольського монастиря, монахів розігнав і причислив Бужин та згадані містечка до Корсуньського староства.

Населення Бужина з містечками в той час становило 24 тис. чоловік.

Історичні події

Згадки про події, пов’язані з цим місцем, такі. В 1647 р. Богдан Хмельницький, звинувачений в підготовці "повстання", схоплений і взятий під варту, постав тут в Бужині перед Олександром Конєцпольським, тодішнім чигиринським старостою. Хмельницький припав до ніг старости і божився в своїй непричетності до справи. Але щойно його випустили на волю, він гайнув на дніпровські острови і розпочав відкрите повстання (Domniem. Kochowski u Wójcickiego І, с. 271). Вже в 1648 р., коли повстання розгорнулося на повну силу, Конєцпольського, Гродзінського та Стефана Чарнецького було взято під варту, і деякий час їх тримали як в’язнів (Żródła diejow. p. M. Grab. i Aleks. Przeźdz. І с. 17). Як швидко змінилися ролі.

У війнах Ромодановського і Самойловича з Юрієм Хмельницьким дорога через Бужин була головною стратегічною лінією, що вела з-за Дніпра під Чигирин.

В 1662 р. Ромадановський, стоячи на лівому березі Дніпра, відрядив з військом на той бік до Чигирина Приклонського. Юрій Хмельницький з татарами поспішив виступити проти нього, і 8 серпня під Бужином завдав Приклонському нищівної поразки (Pam. Wrem. Komis. Т. IV, с. 191).

В 1654 р. Стефан Чернецький взяв у Бужині в облогу кошового Сірка і Касогова, які сховалися в цьому замку: на самий Великдень Сіркові вдалося пробитися через ряди нападників і сховатися в степу. Після цього Чарнецький спалив Бужин (Akty otn. k ist J. Z. R. t. V, с. 20).

Ось як про це йдеться в історичному документі, цитованому О. Найдою у "Зорі комунізму":

"В 1654 році Бужин був випалений польським воєводою Чарнецьким, який помщався цією пожежею та побиттям жінок і дітей, які залишилися в бужині, за те, що кошовий І. Сірко, перебуваючи зовсім нещодавно в оточенні тут Чарнецьким, не здався йому, а в самий день свята, із небагато численною козацькою дружиною прорвався силою через усю польську армію, переколовши до 2000 поляків, а в 1677 році Бужин розорений дощенту турками. В наступному 1678 році біля Бужина була здобута знаменита перемога боярином, князем Ромодановським і гетьманом Самойловичем над турецьким візиром Кара-Мустафою, який прийшов під Чигирин з 100000 турків і татарів та 40 тисячами козаків, котрих Юрій Хмельницьких обманом налаштував проти своїх."

В 1678 р. у Бужин ввірвалися турки і зруйнували його. А в 1688 р., після захоплення турками Чигирина, на полях спалахнула кривава битва Ромодановського і Самойловича з Кара-Мустафою. Після неї турки змінили наступи на втечу.

Козацьких і російських військ під керівництвом гетьмана Самойловича було 100000:

"Дві стотисячні армії на незначному просторі під Бужином злилися в одне і розпочали бій в рукопашну. Не переставала діяти й артилерія із близької відстані. Але хоробрість і зусилля велико- та малоросіян взяли гору, і битва опівдні 11 серпня закінчилася втечею усієї ворожої армії. Під візиром було вбито два коня, дві третини його війська загинули. Перемога була повна і до того ж перша, де російська зброя настільки рішуче взяло гору над турками й татарами..."

З часів Андрусівського договору, укладеного з Росією, увесь правий берег Дніпра, від Трипілля до Крилова, залишався "пусткою". Ці пусті землі почали називати "межею". Усі села, що були в зоні цієї так званої межі, в тому числі Бужин, зникли. Лише в 1765 р., як про це дізнаємося з перепису земель, Бужин знову було заселено. В цих же часах там проходив кордон з Польщею, коло якого простягалося так зване пограниччя. Тут часто проходили патрулі вздовж ланцюга постів і варт.

"За Андрусівським трактатом розорений Бужин (Чигирин також) разом з іншими містами на Дніпрі мали залишатися пустими до подальших постанов між Росією та Польщею, він і справді залишався таким до возз’єднання України з Росією" (з історичного документа, цитованого О. Найдою в "Зорі комунізму").

"Сліди" історії

Дніпро, розмиваючи коловоротом береги, в одному місці біля Бужина відкрив два стародавні поховання з людськими кістками незвичних розмірів. Також було знайдено кілька цілих скелетів, загорнутих в поховальну сорочку (саван) із тканини, розшитої золотом і сріблом. Схожі кістки тут знаходили й раніше. Врублевський, один із давніх прикордонних воїнів, розповідав у своєму щоденнику "Моя військова справа", що коли одного разу він об’їжджав прикордонні воєнні рови, теж натрапив тут, у Бужині, на викопані величезні людські кістки, про які, побачивши їх, один рядовий з його конвою сказав, що для того вони носять патронташі, щоб і їхні кістки так само валялися в полі. Через роки тут знайшли і стародавню урну з попелом від спалених кісток. У близьких околицях Бужина видніється низка могил, але вони, швидше за все, є пам’ятками різного призначення і дуже різних часів.

...У зв’язку з будівництвом Кременчуцького водосховища вся ця територія опинилася під водою...

Джерела матеріалу:

Edward Rulikowski Buźyn // Slownik Geograficzny Krolestwa Polskiego. – W., 1883. – Т. I. – s. 486-487.

О. Найда Де котить хвилі Дніпро // "Зоря комунізму" (частково).

Карта Кіевской губерніи, 1871 годъ.